pinto_h

В 1860-их роках в самій Великоросси була проба поновити книжню великоруську мову, засновану, як відомо, на ґрунтї мертвої церковно-славянської мови, виробленої доволї добре вченими Київо-могилянської академії в ХVІІ. та початку ХVІІІ. віку і цїлком перенятої российськими письменниками. Критик Білинський, розбираючи критично комедію Грибоєдова "Горе от ума" (1825 р.) хвалить її доконче за те, що вона написана не книжним язиком, "котрим нїхто не говорив", котрого і знати не знав нї один народ в світї, а найбільше Росияне про нього "і слихом не слихали і видом не видали". [Диви в "Вѣстнику Европы" статю Пипіна: "Грибоедовъ" 1890 р., сїчень, ст. 217.] Одначе сей мертвий засновок все таки лїг, як ґрунт сучасної великоруської книжної мови; вже аж Карамзин, Грибоєдов, Пушкин та Крилов прищепили до неї живий народній великоруський паросток. Великоруські письменники, як Даль, Глїб Успенський, Островський, Решетников і инчі, попробували примішувати до книжного язика слова чисто народні. "Отечественныя Записки" спротивились сїй нoвинї, списавши дві сторінки сих неолоґізмів і піднявши их на сміх. Cя поновка живою, щиро-народньою течією змертвілого, для великоруських мас незрозумілого книжнього язика на тому й опинилась, хоч гр. Лев Толстой і спробував знов років три назад завести народню мову в своїй народній драмі "Власть тьми".

(Іван Нечуй-Левицький, 1891)

Невже та калічна мова Грибоєдова і Толстого була живою мовою? Здається, що вона для них була настільки чужою, що вони не змогли її опанувати.