pinto_h

Вже 17 грудня 1920 року уряд Вітоса видав закон про військову колонізацію так званих "східних окраїн" тобто земель Волині, Полісся і Східної Галичини. Захопивши силою українські і білоруські землі, Польща задумала укріпитись на них. Крім війська, дефензив і поліції насаджувались озброєні осадники, які мали оселитись постійно на загарбаних землях і завжди тримати місцеве населення "за морду". Тодішній польський міністр Скульський навіть не прикривав польських цілей цінічно визнаючи в сеймі, що "за 50 літ навіть зі свічкою не знайдете в Польщі українця і білоруса".

Для надання осадникам допомоги, у Варшаві був організований "Державний земельний банк", обов'язком якого було фінансування осадництва. Осадникам уряд давав по 30—45 га найкращої землі на кожне господарство і даремно будував їм житлові і господарські будинки.

Вже в 1922—1923 роках сотні сіл Волині, Полісся і Східної Галичини горіли вогнем повстань проти осадників.

У відповідь на це уряд Польщі збільшив на загарбаних землях військові залоги, вислав нові карні загони, ще більше озброїв осадників, особливо кулеметами і гранатами.

На запит одного польського депутата в сеймі наприкінці 1924 року, чому уряд криється з впровадженням воєнного стану на Волині і Поліссі, — тодішній віце-прем'єр Тугут відповів, що "явне запровадження воєнного стану на Волині і в Поліссі і так нічого б там не змінило, а його наслідки були б такі, що на міжнародній арені могли б заперечувати права Польщі на "східні окраїни".

От вам і польська досанаційна демократія. А поляки гадали, що вирішать проблему методом колонізації Алжиру імені Наполеона.

С сучасної точки зору уряд демократичної Польщі скоїв воєнний злочин -- зміна етнічного складу окупованої території (женевські конвенції).