pinto_h

Ми пам'ятаємо, як в одному губернському городі грали на сцені "Грозу" Островського. Театр був більше як наполовину порожній, і як почав син прощатись з матір'ю, ідучи в дорогу, як почав кланятись їй в ноги, публіка засміялась, замість того щоб розжалобитись... Я розумів публіку, бо жизнь приставлялась на сцені якась чужа, якась трохи і чудна й дика. (Нечуй-Левицький)

А ми реготали з великого російського письменника Толстого на уроках російської літератури, але то таке. А от Портніков, замість того, щоби процитувати Нечуй-Левицького вигадує власний велосипед.

Епілог. Ги-ги-ги.

Watch on YouTube