pinto_h

Язык же ясескый вѣдомо єсть яко от печениженска рода родися, живуще подлѣ Тана и Меотского моря. –– І от тепер і конфуз і покута: збіг обставин вивів на цілком невідомий тюркологам слід етноніма печенігів у мові пехлеві (середньо-перській). Неважко переконатися, що структура етноніма печеніг справді іранська (і отже, правий О. Пріцак). Виходить, їхній етнонім pēšēnīg повторює пехлевійською те, що відомо з твору імператора Костянтина про канґар – перші, шляхетні.

Ось дотепер не почуті висновки акад. О. Пріцака: «Печеніги, прийшовши на українську землю, були обізнані з деякими реліґіями, особливо їхньою симпатією користувалося маніхейство» [27, с. 2042]. Ось звідки слід його присутности в топонімії України! (пор. топоніми Маневичі, Манява, Манівці, Маньківки (рис. 12), також укр. манівці, зійти на манівці). «Правлячі верстви [печенігів] розмовляли іранською мовою» [27, с. 2042] – тобто пехлеві. От саме ця мова, а не тюркські ілюзії і містить ключ до їхнього етноніма! Слово пехл. p ēšānīg означає ‘лоб’; пехл. pēšēnīg ‘перший, головний, шляхетний’ [1, с. 68]: тобто, це переклад геноніма канґар (або його прототип!), і це спростовує спроби тюркологів понизити проблему до скотарського рівня як «своячків»-баджинаків. До всього, мадярська форма їхнього етноніма bésényők: у ній -ш-, як і у пехлеві, а не народно-етимологічні -ч-/-дж-. Пор. і назву с. Печенюги Чг, де -ю- досконало відповідає угорському -ő-. Іранська етимологія етноніма печеніги знаменує завершення претензій тюркологів на монополію етимологічних пояснень українських степових запозичень.

(джерело)

Щас печенеги снова начнут терзать Россию. Ааааа!