pinto_h

(Показово, що ім’я Дулеп є в літопису і серед половецьких імен [Баскаков 1987, 83]). Той же механізм Л/Р робить з етноніма «паръні» – новий «палуні» (поляни), – так у Масуді. Причому, акурат там де треба – і для полян-поляків, і для полян-киян (читач напевно знає цей конфуз літопису: поляки теж названі полянами – крім того, що там же йдеться і про ляхів – і по сьогодні жодного коментаря від патріотичних науковців!) Острівці інших іранців у морі саків-хвалинців зберегли для нас і окремі форми з Р (пол. Poronin, укр. Паранине Жт), зате на карті без ліку Ясних Полян – «ясів-парнів»… (Скандинавам-данцям у пізнішій сівéрі автор присвя тив півкниги 2011 р. У тих же данців є й цікаві аналоги до етноніма тиверців – tyv «злодій», tyveri «крадіжка».)

Отже, туляпи ~ дуліби, деревляни, кашуби, [кацапи] – це «сатрапові» люди, аналог «таджиків» (букв. «коронних»), на відміну як від персів, так і від «просто скіфських» людей – волинян і полян (звідки підстава для протистоянь: поляне «быша обидими деревляны и инѣми околными»). Виходить, весь цей величезний простір Іранведжа по Віслу в ті далекі століття тримався таки у магнітному полі Іранської держави. Попередники слов’ян, «саки заморські» по 180 роках у Персії Ахаменідів вирвалися від Полоза, скориставшись з Олександрових війн, і більше туди не попадали. Далі на них чекала своя історія, – зі скіфщиною, халепою, з одвічним поділом на чорв і чомур – трударів і грабіжників. Хоч вам воно поки що чуже, але, прочитавши ранні нариси академіка В. Абаєва про скіфів і Заратуштру, ви багато чого в них упізнаєте – не просто нашого, але й сьогоднішнього.

(джерело)